Осикович Анджей 

У 1931 р. настоятелем костелу Св. Барбари в м. Борислав на Львівщині став Анджей Осикович. Душпастирську діяльність молодий ксьондз поєднував із громадською. Обирався депутатом Бориславського міського управління, одночасно виконував обов’язки декана Дрогобицького деканату. За спогадами парафіян костелу, о. Анджей завжди був енергійним, добрим та сердечним, справляв враження простого сільського пароха.

У липні 1941 р. до м. Борислав увійшли нацистські війська. У листопаді розпочалася підготовка до створення Бориславського гетто, але процес переселення євреїв затягнувся до жовтня 1942 р. через загрозу поширення черевного тифу серед населення міста, спалах якого стався взимку 1941–1942 рр.

Голокост у м. Борислав мав свою специфіку: не було закритого гетто зі стінами, вхідною брамою та охороною, бо розкидані його територією нафтові вишки не давали змоги цього зробити. Місто стоїть у передгір’ї Карпат, тож утікачі облаштовували в лісах сховки та бункери. Не менш важливим чинником, що сприяв порятунку євреїв, була значущість бориславської нафтової промисловості для Третього райху. Єврейські кваліфіковані працівники, а особливо спеціалісти з нафтової промисловості були в привілейованому становищі. Історик Юлія Кисла у своїй праці «Виживання за екстремальних умов: подолання минулого в Бориславі (1941–1944)» зазначає, що, певно, ніде так гостро не проявився конфлікт між економічними розрахунками нацистського керівництва та вимогою тотального винищення єврейства, як у Бориславсько-Дрогобицькому басейні. Незважаючи на постійні спроби поліції та СС зменшити кількість «неарійської робочої сили» на підприємствах м. Борислав, окупанти не змогли цілком відмовитися від єврейських спеціалістів. До того ж євреї були дешевою робочою силою. Жінки та діти мали мізерні шанси вижити.

До порятунку цієї категорії єврейського населення долучивсь о. Анджей Осикович. Поширеною формою допомоги духовенства, що рятувала переслідуваних, була підробка документів про хрещення.

Панотець Анджей відповідально ставився до Таїнства. Спершу він проводив катехизацію, потім хрестив і тільки тоді видавав свідоцтва про хрещення. Діяльність ксьондза швидко стала відома нацистам, адже приміщення в’язниці та комендатури розміщувалися поруч із плебанією (двір священника). Останній запис у метричних книгах зроблений ним 24 січня 1943 р.

Пароха заарештували в приміщенні костелу під час літургії. Він звернувся до своїх парафіян з останньою промовою: «Перепрошую всіх, можливо, колись перед кимось завинив, більше не повернусь…». Анджея Осиковича відправили в концентраційний табір Майданек, де він помер у грудні 1943 р. Причина смерті, зазначена в довідці про смерть, – порушення кровообігу. У деяких публікаціях є твердження, що священник помер через тиф.

У 1995 р. Анджея Осиковича визнано Праведником народів світу.